Вступ до спеціальності
Шановні здобувачі вищої освіти!
Під час карантину ми з вами працюємо
дистанційно. Матеріали,які будуть подаватися в цьому блозі, треба
опрацювати та виконати завдання в
окремих зошитах.
Форма підпису зошитів:
ЗОШИТ
для
самостійних практичних робіт
з «Вступу до спеціальності»
на період дистанційного навчання
здобувача(ки) ____ групи
КЗ «Покровський педколедж»
ПІБ
|
16.03 2020р.-20.03.2020р.
Завдання для 11-ПО групи.
1.Опрацюйте
теоретичний матеріал за темою «Педагогічний конфлікт та причини його
виникнення» с.50-53.
Література:Мешко Г.М.Вступ до педагогічної професії:навч.посіб.-
К.:Академвидав,2010.-200 с.
2. Складіть план та конспект заняття згідно
плану.
Завдання для 11-ПО,12-ПО,13-ПО груп
1.Перегляньте презентацію
«Конфліктні ситуації «учитель-учень» та шляхи їх вирішення».
https://drive.google.com/open?id=1ybjT1Z_wnRcJ1SIZejejn5sDXpokiwJ9
https://drive.google.com/open?id=1ybjT1Z_wnRcJ1SIZejejn5sDXpokiwJ9
2.Дайте письмові рекомендації щодо вирішення
конфліктних ситуацій.
Ознайомтесь із
ситуаціями,які виникли під час навчально-виховного процесу та дайте відповіді
на питання (письмово)
1
Ситуація. Семикласник часто
прогулює уроки, на заняття приходить непідготовленим. У своє виправдання
зухвало заявляє: "А навіщо мені ваш французький? Я люблю рок, а всі хіти -
англійською". Молода вчителька (студентка-практикантка) від хвилювання
почервоніла, так раптовий був випад підлітка, але зуміла відреагувати в
тональності, несподіваною і для самого учня, і для його однокласників:
"Розумію тебе, Петя. Коли я була школяркою, дуже любила англійські і
американські групи. Але запевняю тебе, не менше чудові і французькі шансоньє.
На наступному уроці ми послухаємо записи пісень Азнавура і Каас. Речі, які
одужають, спробуємо переводити. Мені здається, Петя, з твоєї музикальністю ти
оціниш моїх улюблених співаків ".
Проаналізуйте ситуацію, що склалася на уроці
і реакцію молодої вчительки.
Рішення…
2
Ситуація. Урок технології в 4-му класі. В клас заходять учні, кожен сідає на своє
місце. Дві дівчинки схопилися за один стілець і почали через нього сперечатися.
Сиділа на цьому стільці Даша, а оскільки вона хворіла, на це місце вчителька
посадила Машу. Виникло питання, хто ж повинен залишитися, а кого потрібно
пересадити.
Хто винен у даній конфліктній ситуації?
Рішення…
3
Ситуація. У 2-му класі вчителька
робить зауваження: "Петров, ти мені заважаєш!", "Катя, ти мені
не даєш говорити!" і т.д.
Що не враховує вчителька в своїх
зауваженнях?
Рішення…
4
Ситуація. М. І., вчителька хімії,
захоплювалася довгими посланнями після кожного домашнього завдання: "Вітя,
берись обома руками за голову і вперед!", "Де ти, Саша? Куди ти
завалився?", "Ніна, ти просто розумниця! Твоя контрольна робота мене
вбила наповал! ".
Яка може бути реакція учнів на такі
послання вчителя?
Рішення….
5
Завдання. Знайдіть форму
шанобливого звернення до учня, виходячи з наведених нижче прикладів.
часте звернення
|
можливе звернення
|
1. "Скільки можна байдикувати, ти
повинен, нарешті, зайнятися навчанням"
|
"Великий талант вимагає великої
працелюбності" (П. І. Чайковський)
|
2. "Ти постійно зриває урок, ти
повинен сидіти спокійно і уважно працювати"
|
"Більше за всіх говорить той, кому
нема чого сказати" (Л. Толстой)
|
3. "Ти повинен акуратно виконувати
завдання"
|
Ваш варіант звернення
|
6
Ситуація. Закінчивши пояснення
нового матеріалу, вчителька запитує у класу: "Всім зрозуміло?".
Здавалося б, вчителька запитує у класу. Насправді приводом для питання може
бути інше бажання вчителя. Яке?
Як учні найчастіше відповідають?
Рішення…
7
Ситуація. Часто відбувається
розбіжність в думках. Це може стати приводом для конфлікту. Учитель каже:
"Я ставлю тобі" два "". Учень: "За що? У мене хороша
робота".
Що необхідно для запобігання конфлікту,
породженого розбіжністю сторін в думках?
Рішення…
8
Ситуація. Н.В. намагалася
оцінювання знань передати самим учням. За командою вона просить помінятися
зошитами з сусідом і відзначити в його пропозиції оклику найцікавіше (довге,
смішне, екзотичне) слово або дописати пропозицію сусіда, порахувати, скільки в
реченні сусіда ком, прийменників або іменників, намалювати точну ілюстрацію
цієї пропозиції, підкреслити саме красиво написане слово і т.д.
Що має на Н.В. такими завданнями?
Рішення…
9
Ситуація. Петя за чверть отримав
по предмету "Навколишній світ" позначку "три". Так як в
класному журналі більше "трійок" не було, Петя образився. Мама вирішила
це питання не залишати без уваги, поговорити з вчителькою, щоб вона виправила
"трійку". Але вчителька, будучи жінкою емоційної, сказала, що вона
краще знає своїх учнів, їх здібності, що з російської мови у Петі
"три". Батько заперечила їй, що розмова йде не про російською мовою,
а про предмет "Навколишній світ". Почалися розбіжності. Обопільного
рішення не було знайдено. Позначку за чверть вчителька не виправити. Виник
конфлікт.
Дайте психологічний аналіз ситуації, що
склалася.
Рішення…
10
Ситуація. Петя, учень 2-го класу,
отримавши незадовільну оцінку, ображається: "Як же так, я ж старався, я
добре вчив, а відмітка погана!". У Петі виникає думка про те, що вчитель
до нього несправедливий.
Чому виникає така ситуація?
Рішення…
3.Розробіть пам'ятку для молодого вчителя «Шляхи вирішення конфліктів».
23.03
2020р.-27.03.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте теоретичний матеріал за темою «Поведінка
вчителя в конфліктній ситуації. Медіація.»Зробіть короткий конспект
опрацьованого матеріалу.
В педагогічній діяльності вчителя значущим чинником є
вміння знайти вихід із конфліктної ситуації, який би не вів до приниження
жодної сторони, а, навпаки, спрямовував би конфліктуючі сторони на адекватну
самооцінку своїх дій і вчинків. Спосіб організації вирішення педагогічного
конфлікту, побудованого на врахуванні індивідуальних особливостей кожної конфліктуючої
сторони, передусім учня, більш незахищеного у зіткненні зі вчителем, слід
вибудовувати в контексті гуманістичного підходу.
В школі проблема конфліктності всередині учнівського колективу та учнів з
педагогами є досить гострою. Тому, на мою думку, дослідження даного питання є
актуальним у сучасні й педагогіці. Це доводить і той факт, що багато відомих
педагогів зі світовим ім’ям присвятили чимало досліджень саме тематиці
конфлікту в шкільному колективі.
Гостро ранить психіку учнів, особливо підлітків, відсутність поваги до них
зі сторони вчителя, приниження їх достоїнств. Учні, особливо старші, сприймають
це дуже боляче. Саме відсутність поваги зі сторони вчителя частіше всього буває
причиною конфліктів між ним та учнем.
На запобігання конфліктів в учнівському колективі значно впливає стиль
взаємостосунків, взаємодія вчителя та учнів.
Велику частину часу дитина та підліток проводить у освітніх закладах, що
нерідко супроводжується конфліктами, відповідно – стресами, відчуттям
незадоволеності та под. . Наведу приклад типової гострої педагогічної ситуації.
Молодий вчитель викликає до дошки учня для аналізу мовних явищ, але учень не
зміг виконати завдання. Вчитель запрошує до відповіді ще декількох школярів.
Дисципліна в класі погіршується. На дошці з’являється слово з помилками.
Вчитель спочатку цього не помічає. Учні поводяться галасливо, вчитель
звертається до них, але результату не досягає. Лунає дзвінок. Урок фактично
зірвано.
Вчитель у школі може бути людиною-посередником (медіатором) між учнями, учасниками
конфлікту, або між їхніми батьками. Інколи у спілкуванніміж учителем і учнем
домінують категорії імперативності, модальність повинності, при цьому складовою
формою є вираз: “Ти повинен…” Серед варіантів можуть бути такі: “уважно
слухати”, “…не відволікатися”, “…не розмовляти з сусідами”, “поважати вчителів,
батьків, дорослих”, “…слухати старших”, “завжди мати при собі щоденник” тощо.
Без сумніву, імперативність
За будь-якого варіанту розвитку конфлікту завдання педагога полягає в тому,
щоб перетворити протидію сторін у взаємодію. Для цього слід проробити низку
операцій:
·
Домогтися адекватного сприйняття учнями один одного.
·
Діалог як мета і засіб (налагодження
комунікації - засіб обговорення спірних питань).
·
Взаємодія — завершальний етап (спільна
діяльність усіх опонентів, спрямована на розв’язання конфлікту).
Помітну роль у запобіганні конфліктів відіграє дисципліна, уміння
забезпечити дитині необхідну для її повноцінного розвитку свободу. Значний
вплив на конфліктну поведінку школярів має особистість вчителя. Вчитель
зобов'язаний втручатися у конфлікти учнів, регулювати їх. Це, звичайно, не
означає їх придушення. Залежно від ситуації може: бути необхідно
адміністративне втручання, а, може бути — просто добра порада. Позитивний
вплив надає залучення конфліктуючих в спільну діяльність, участь у вирішенні
конфлікту інших учнів, особливо лідерів класу, і т.д .
Корисними для вчителів будуть правила і принципи педагогіки співпраці:
·
Відмовитись від правила часто, з натиском підкреслювати здібності одних
учнів, неуспіхи інших.
·
Відмовитись від прямого протиставлення дітей одне одному.
·
Не “пиляти” і не “лаяти” при всьому класі. Розмовляти частіше.
·
Помічати найменші кроки до компромісу егоцентричних школярів, але не
підкреслювати це різко як щось несподіване.
·
Називати всіх на ім'я і вимагати цього від дітей під час звернення одне до
одного.
·
Постійно підкреслювати, що взаємостосунки у класі повинні визначатися не
лише успішністю, а й тими добрими справами, які людина зробила для інших.
·
Частіше говорити із замкнутими, “нецікавими” учнями, адже поведінка дітей
багато в чому має наслідувальний характер, і коли вони бачать, як учитель
говорить з таким однокласником, починають також виявляти до нього інтерес.
·
З повагою ставитись до особливостей дівчат і хлопців.
·
Усе, що відбувається з учнями, сприймати всерйоз.
Вчитель відіграє важливу роль посередника у розв'язанні конфліктів. Він
може висувати пропозиції, які дають змогу учасникам конфлікту врахувати думку
іншої сторони, або ж зберігати власну позицію.
Вчитель допомагає обом учасникам конфлікту визначити і проаналізувати свої
цілі, щоб разом добитися спільної мети.
Отже, конфлікт є невід’ємною складовою життя, також почасти і навчального
процесу, є проявом незгоди між людьми, групами людей тощо.
Слід усвідомлювати, що це, насамперед, взаємодія, взаємовплив, діалог. Без
сумніву, конфлікт може спричинити згодом розвиток гармонійних відносин,
докорінно щось змінити за умови позитивно налаштованих суб’єктів
комунікативного акту. Необхідно підтримувати, задовольнити обидві сторони та
шляхом взаємного толерантного ставлення досягти консенсусу чи компромісу.
Словник:
Поняття
«медіація» походить від лат. mediare, що означає бути посередником. У перекладі
з англійської мови термін «медіація» (mediation) означає посередництво,
клопотання, заступництво.
2.Перегляньте відео за посиланням:
3. Дайте письмову відповідь на питання:
Що таке «медіація» та її значення в подоланні конфлікту?
30.03 2020р.-03.04.2020р.
Завдання
1. В межах теми «Аналіз
теорії та досвіду видатних педагогів,учителів-майстрів» детальніше
ознайомтесь з біографією та творчим надбанням В.С.Сухомлинського.
2. Перегляньте
відео: https://www.youtube.com/watch?v=kcnJUuK2yFc&feature=share&fbclid=IwAR0unW_vOCjZY6Pxy6jtWrcdGyhay_dFdsAnn6UyI5eNc7Jo5S6qZQ8QYok
3.Прочитайте
книгу "Серце віддаю дітям" та продовжуйте конспектувати цитати,які
вас вразили та змусили замислитись.
4.Контрольна робота №4 до теми:
«Професійне спілкування педагога»
Увага!Старости груп!
Повідомте
всім студентам вашої групи про необхідність виконання роботи та вчасне її
відправлення.
Завдання: дайте
розгорнуті письмові відповіді на питання. Надішліть роботу до 07.04.2020р. на
мою ел. пошту в надрукованому вигляді (за можливості).
1. Чи може
бути педагогічне спілкування безконфліктним?Відповідь обґрунтуйте.
2.Укажіть
основні причини конфліктів між вчителями та учнями.
3. Який
стиль педагогічного спілкування вам найбільше імпонує? Чому?
4. Що є
недопустимим у спілкуванні вчителя з учнями? Чому?
5.
Випишіть одну з цитат В.О.Сухомлинського «Серце віддаю дітям» та поясніть її
значення.
6.Запишіть
одну з рекомендацій А.С.Макаренка «Педагогічна поема» та поясніть її
актуальність у навчально-виховному процесі сьогодення.
06.04.2020-10.04.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте теоретичний матеріал за
темою «Самовиховання
в системі підготовки майбутнього вчителя. Самопізнання як передумова
самовиховання.»
Література:Мешко
Г.М.Вступ до педагогічної професії:навч.посіб.- К.:Академвидав,2010.-200 с.
2. Складіть план та конспект
заняття згідно плану.
Теоретичний матеріал подано нижче.
1.Самовиховання в
системі підготовки майбутнього вчителя
Досвід загального самовиховання є необхідною передумовою
професійного самовиховання, яке передбачає свідому роботу з розвитку професійно
значущих якостей, формування педагогічних умінь і здібностей.
Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на
формування і вдосконалення позитивних якостей та подолання негативних.
Самовиховання бере свій початок у підлітковому віці, коли
дитина починає усвідомлювати себе як особистість, розуміти норми та вимоги
суспільства, власні потреби і намагається правильно оцінювати свої вчинки.
Інакше кажучи, необхідною умовою самовиховання є самоусвідомлення —
усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності
людей.
Самоусвідомлення людини— єдність трьох складових:
1) пізнавальної (самопізнання) — дослідження, пізнання
самого себе;
2) емоційно-оцінної (самоставлення) — самооцінювання;
3)
дієво-вольової, регулятивної (саморегулювання) — уміння керувати станом свого
здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою.
Отже, самовиховання нерозривно пов'язане зі здатністю
людини до самоаналізу і самооцінювання, з умінням контролювати свою поведінку і
діяльність, ставити перед собою значущі цілі.
Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму
(інтелектуальна сфера), почуттів (емоційна сфера), волі (вольова
сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує
саморегулювання внутрішнього світу людини відповідно до дійсності.
Успішність педагогічної діяльності значною мірою залежить
від уміння і здатності педагога мобілізовувати свої зусилля на систематичну
розумову працю, раціонально вибудовувати свою діяльність, переборювати труднощі
під час самостійної підготовки до занять, знімати емоційні та психічні
перевантаження, керувати своїм емоційним станом.
Існує думка, що педагогічні здібності, педагогічний
талант — це щось вроджене, тому часто студенти байдужі до самоосвіти і
самовиховання. Однак запас потенційних сил у людини настільки великий, що
навіть студент, який має середні здібності, може всебічно розвивати свою
особистість і виявити талант у професійній діяльності. «Майстром може стати
кожний, якщо йому допоможуть і якщо він сам працюватиме», — зауважував А.
Макаренко.
Чи стане студент справжнім педагогом, залежить від його
уміння працювати над собою, установок, інтересів, потреб, активності в
оволодінні науковими знаннями і вміннями, а також від того, наскільки
цілеспрямовано, свідомо і наполегливо він працює над розвитком у собі тих
якостей, які формують особистість фахівця. Німецький педагог А. Дістервег
зазначав, що для вчителя святим обов'язком є «своє виховання зробити завданням
власного життя». Він вважав, що педагог «лише до того часу здатний насправді
виховувати і навчати, доки сам працює над своїм власним вихованням і освітою».
Йдеться про професійне самовиховання.
Професійне самовиховання — свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості
відповідно до вимог обраної професії.
Професійне самовиховання майбутнього вчителя починається
з усвідомлення різниці між уявленням про себе як майбутнього професіонала і
своїми реальними можливостями. Мотив — збудник роботи над собою — розуміння
невідповідності Я-реального і Я-ідеального. Це можливе у тому разі, якщо в
майбутнього вчителя є професійний ідеал і здатність до самопізнання.
Цілеспрямованість, осмисленість, стійкість професійного
самовиховання залежать насамперед від:
— наявності професійного ідеалу;
— вольових якостей;
—— мотивів вибору студентом педагогічної професії;
— морально-психологічного клімату в студентській групі;
— стилів керівництва й спілкування
професорсько-викладацького складу;
— фактора вільного часу;
— організації та постійного вдосконалення навчальної і
самостійної роботи студентів;
— участі в різноманітній позанавчальній роботі.
Як і будь-яка інша діяльність, професійне самовиховання
має у своїй основі складну систему мотивів і джерел активності. Його рушійною
силою і джерелом є потреба в самозміні та самовдосконаленні. Ця потреба виникає
з протиріччя між вимогами, що ставляться суспільством, та наявним рівнем
професіоналізму і підтримується власними джерелами активності (переконаннями,
почуттям обов'язку, професійною честю тощо).
2. Технологія
професійного самовиховання майбутнього педагога
Практика свідчить, що висококваліфікованими фахівцями,
успішними в кар'єрі і житті, рідко стають ті, хто в студентські роки не
навчився самостійно працювати над собою, не оволодів технологією професійного
самовиховання.
Технологія професійного самовиховання — модель діяльності з проектування, організації і
здійснення заходів, спрямованих на
вдосконалення особистості і її професійно значущих якостей, а також усунення
негативних.
Оволодіння технологією професійного самовиховання
допоможе майбутньому педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до
професійної діяльності і скоротить шлях до досягнення майстерності.
Самопізнання як
передумова самовиховання майбутнього педагога
Робота із самовиховання починається із самопізнання,
самовивчення, усвідомлення своїх успіхів і невдач, аналізу своїх переживань,
психічних станів. Цьому сприяють сформовані рефлексивні вміння, які дають змогу
об'єктивно аналізувати власні думки і вчинки.
Самопізнання — процес цілеспрямованого отримання інформації про розвиток якостей своєї
особистості.
Основне правило самопізнання — шукати в собі істинне Я.
Самопізнання необхідне не для задоволення власної цікавості від процесу
пізнання, не заради пошуку істини, а заради певної мети, зокрема для
самовдосконалення, тобто формування себе відповідно до власних намірів, ідеалу.
Воно є підставою для адекватного (такого, що відповідає можливостям
особистості) оцінювання самого себе.
Займаючись самовихованням, слід насамперед виявити ті
особливості свого характеру, які заважають успішно навчатися, плідно працювати,
легко й компетентне спілкуватися. Важливим елементом процесу самопізнання є
самовизначення власної спрямованості, темпераменту, здібностей, особливостей і
мотивів поведінки, вчинків тощо.
У психолого-педагогічній літературі виокремлюють три
основні методи пізнання власного Я:
1) вербального (здійснюється за допомогою мовлення) і
невербального (міміка, жести тощо) зворотного зв'язку. Людина отримує оцінку
своєї поведінки з боку батьків, друзів, знайомих, педагогів. У дорослому віці
цей метод застосовувати важче, оскільки люди частіше керуються міркуваннями
чемності, такту і рідко висловлюють власну думку про вчинки інших, особливо
коли ця думка негативна;
2) порівняння. Як правило, людина порівнює себе з
друзями, однокурсниками, братами, сестрами, колегами та іншими людьми, з якими
перебуває у близьких стосунках. Однак до цього методу варто підходити обережно,
оскільки результати самопізнання під час порівняння залежать від багатьох
чинників: особистості, з якою людина себе порівнює; думки колективу, у якому
вона перебуває; суспільної ролі, яку вона виконує, тощо;
3) самоспостереження. Суть цього методу полягає в тому,
що людина спостерігає за своїми діями, вчинками, думками, почуттями і оцінює
їх, здійснює самоаналіз і самооцінювання. Самоспостереження є необхідною
передумовою контролю особистості за власною поведінкою та діяльністю.
Нині поширений ще один метод пізнання власного Я — самотестування,
тобто застосування різноманітних тестів для визначення якостей власного
характеру, особливостей пам'яті, уваги, мислення тощо. Однак тести, які можна
віднайти у науково-популярних виданнях, газетах, журналах, не завжди достатньою
мірою науково обґрунтовані й часто мають не так пізна вальний, як розважальний
характер, а тести з наукової літератури громіздкі і не цілком придатні для
самостійного використання. Проте усі тести можуть дати певні уявлення про
здібності, нахили, уміння, тому нехтувати ними не варто.
Самопізнання сприяє створенню цілісної картини
особистості. Знання типологічних властивостей своєї нервової системи (сила,
врівноваженість, рухливість) полегшує людині роботу над собою, оскільки дає
змогу будувати програму самовиховання з урахуванням працездатності,
врівноваженості, емоційної стабільності, рухливості, пластичності чи ригідності
нервових процесів. Знання своїх особистісних особливостей (екстраверсія,
інтроверсія, нейротизм), деяких рис характеру (лідерство, уміння переборювати
труднощі, лабільність, соціальна дистанція), рівня розвитку організаторських і
комунікативних умінь допоможуть створити і скоректувати програму професійного
самовиховання.
Професійне самопізнання дає змогу майбутньому вчителю
створити свій психологічний портрет — карту особистості педагога. Її
можна розглядати і як керівництво з організації самопізнання (що вивчати?), і
як матеріал для подальшого аналізу своїх особистісних якостей (оцінка рівня
розвитку). Вона дає змогу майбутньому педагогові оцінити свої сильні і слабкі
сторони, зрозуміти свої можливості, тобто створити мотивацію.
Завдяки самопізнанню і самооцінці майбутній педагог
усвідомлює необхідність самовиховання, поступово створює модель майбутньої
роботи над собою.
13.04.2020-24.04.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте теоретичний матеріал за
темою «Самовиховання
майбутнього вчителя,як система.»
Література:Мешко Г.М.Вступ до
педагогічної професії:навч.посіб.- К.:Академвидав,2010.-200 с.
2. Складіть план та конспект
заняття згідно плану.
Теоретичний матеріал подано нижче.
3. Складіть план самовиховання студента 1 курсу на
період карантину потижнево(план надішліть на електронну пошту по можливості в електронному вигляді)
Зразок програми самовиховання:
Самовиховання
майбутнього вчителя як система
Психолого-педагогічний
аналіз самовиховання майбутнього вчителя дає підстави розглядати його як
систему, що характеризується цілісністю, взаємозв'язками всіх частин.
Структура виховання охоплює (С. Єлканов):
1)
цілі самовиховання. їх регулюють суспільні цілі, які мають такий самий напрям -
моральний, естетичний, фізичний та ін.;
2)
зміст і завдання самовиховання. Передбачають таку поведінку і діяльність, які
сприяють досягненню мети самовиховання, що істотно залежить від психічних
якостей особистості, її інтелектуальної, емоційної і вольової сфер;
3)
засоби самовиховання. Вони є своєрідними способами впливу на самого себе. Серед
них - ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури,
власна педагогічна діяльність і т. д.;
4)
результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості внаслідок
самовиховання.
Щоб
отримати бажаний результат і наблизити свій реальний образ до ідеалу, слід
уміти керувати власним розвитком. Це означає насамперед уміння взяти на себе
відповідальність за власне життя. Перекладаючи цю відповідальність на інших,
людина потрапляє в залежність від них, і її розвиток сповільнюється.
Професійне
самовиховання передбачає таку послідовність дій:
Ø вибір
особистісно значущих цілей і завдань самовиховання; планування діяльності і
створення програми самовиховання;
Ø вибір методів і
прийомів самовиховання;
Ø зіставлення
досягнутих результатів з очікуваними;
Ø корекція
програми самовиховання з урахуванням результатів самоконтролю і самооцінки.
Вибір
особистісно значущих цілей і завдань. Це важливий крок професійного
самовиховання, адже від вибору мети залежить ефективність роботи. Чим ширша і
значущіша мета, тим вірогідніше вона може стати перспективою у житті людини.
Метою мають бути не поодинокі цілі (прагнення отримати вищу, ніж сусід по
парті, оцінку за контрольну; успішно скласти колоквіум із певної теми тощо), а
загальні, які сприятимуть розвитку власної індивідуальності. Якщо вони будуть
досягнуті, то людина зможе досягти життєво важливих цілей.
Серед
цілей самовиховання виокремлюють:
1)
досягнення згоди із самим собою. Для цього слід навчитися приймати себе таким,
яким є насправді, визнати власні вади;
2)
досягнення гармонії з найближчим оточенням. Щоб досягти свободи і злагоди з
найближчим оточенням, потрібно навчитися змінювати своє ставлення до нього,
шукати в усьому позитивні аспекти, уміти прощати і не бути рабом речей. Крім
того, слід контролювати власні емоції, тобто усвідомити ті розумові операції, унаслідок
яких вони виникають;
3)
усунення поганих звичок. Необхідно намагатися позбутися їх якомога швидше, адже
деякі з них можуть блокувати досягнення певної життєвої мети;
4)
контроль власних потреб та керування ними. Будь-яка надмірна потреба людини
гальмує інші прояви особистості. За відсутності контролю за потребами поведінка
людини стає схожою на поведінку алкоголіка - концентрація думок на певній
потребі, стан внутрішньої дисгармонії та постійного незадоволення, порушення
взаємин;
б)
розвиток педагогічних здібностей та умінь. Завдання майбутнього педагога
полягає в тому, щоб розвивати в собі спеціальні здібності, необхідні для
успішного оволодіння професією, досягнення високих результатів.
Основним
завданням майбутнього вчителя є вдосконалення професійно значущих якостей
особистості: розширення світогляду, збереження і зміцнення професійного
здоров'я, підвищення рівня методичної підготовки, формування своєї духовної
культури, педагогічного мислення, творчості тощо. Тому, визначаючи мету
самовдосконалення, важливо відповісти собі не лише на питання "Яким я хочу
бути?", а й на питання "Для чого я хочу таким бути?".
Планування
діяльності і створення програми самовиховання. Після визначення мети
особистісного розвитку людина має спланувати свою діяльність і створити
програму самовиховання.
Програма професійного самовиховання - програма дій
щодо досягнення конкретних цілей самовиховання з урахуванням вимог педагогічної
професії.
Побудові
програми самовиховання, як правило, передує вироблення системи правил життя,
які поступово стають принципами поведінки і діяльності. Наприклад, ніколи і
нікуди не запізнюватися, ніколи і нікому не відмовляти у допомозі, не бути
категоричним тощо. Процес самопрограмування особистості є нічим іншим, як
матеріалізацією власного прогнозу щодо можливостей самовдосконалення.
Програма
професійного самовиховання визначає найважливіші і змістові компоненти
педагогічної діяльності, склад професійних умінь і слугує орієнтувальною
основою для складання студентом індивідуального плану самовиховання з
урахуванням особливостей і рівнів розвитку в собі необхідних умінь і
здібностей.
У
процесі роботи над собою потрібні план-максимум. (на тривалий час) і план-мінімум
(на день, тиждень, місяць, семестр).
Для
студентів-першокурсників, які щойно почали займатися самовиховною діяльністю і
не мають досвіду роботи над собою, програма має містити такі розділи:
самопізнання і самоосвіта; оволодіння культурою навчальної праці;
самовиховання.
Програма
самовиховання й саморозвитку майбутнього вчителя має відображати основні вимоги
до педагогічної професії, до того, що становить у ній загальне, особливе та
індивідуальне.
В.
Леві запропонував п'ять перших кроків самовдосконалення як основу для програми
самовиховання й саморозвитку:
1)
самооздоровлення. Важливі не так результати, як те, як і для чого їх досягати.
Фізичне здоров'я - не самоціль, а один із засобів одухотворення життя;
2)
самоспілкування. Переоцінювання цінностей, оновлення кредо, критика своїх
уявлень про те, "що таке добре" і "що таке погано";
3)
розвиток самобутності. Істинна самобутність полягає не у прагненні до
оригінальності, а у прагненні бути собою. Не обов'язково бути дипломованим
ученим, стрибати вище за інших, писати вірші. Оригінальність виникає сама,
самобутність розвивається, коли людина стає поетом, дослідником і рекордсменом
власного життя, і при цьому не важливо, чи відрізняється вона від інших
зовнішньою формою існування. Тільки у цьому разі людина стає справді цікавою;
4)
самоосвіта. Необхідно з'ясувати для себе, чи усе можливе робиться для своєї
освіти, чи відбувається це регулярно і повноцінно, чи вміло обрано методи і
способи;
5)
вихід із самотності. Є тільки один шлях виходу із самотності - знайти справжніх
друзів. А це можливо лише тоді, коли станеш такою людиною, яку хотілось би мати
за друга.
Процес
підготовки майбутнього вчителя за сучасних умов орієнтований на здібності і
нахили студента, рівень його початкової підготовки, прагнення самостійно
збирати інформацію, аналізувати її, співвідносити з реальним світом. Тому кожен
студент може будувати власну модель самовиховання і саморозвитку. Особистісно
орієнтовані технології підготовки майбутніх учителів передбачають вільний вибір
студентом моделі свого професійного самовдосконалення (зростання) за допомогою
розроблених фахівцями авторських програм самовиховання. Студентам пропонують
певні компоненти, які можуть увійти до програми. Конкретну структуру і зміст
програми, строки її реалізації визначає сам студент.
Структура
авторської програми може містити такі компоненти:
а)
оволодіння обов'язковими і навчальними предметами за вибором;
б)
ознайомлення з основними розділами кваліфікаційної характеристики;
в)
самотестування своїх професійно значущих особистісних якостей і окреслення
розвитку тих, які недостатньо сформовані;
г)
аналіз і визначення шляхів усунення негативних особистісних якостей;
ґ)
формулювання вимог до власного способу життя (фізичне здоров'я, інтелектуальний
і духовний розвиток);
д)
вивчення новаторського педагогічного досвіду кращих учителів, визначення шляхів
його використання у своїй роботі;
е)
інші розділи авторської програми. Безперечно, не всі завдання і напрями роботи
над собою можна зафіксувати у плані та програмі професійного самовиховання.
Важливо, щоб кожен майбутній педагог виробив свій кодекс правил і принципів та
неухильно дотримувався їх.
Вибір
методів і прийомів самовиховання. Визначивши мету самовиховання, необхідно
правильно обрати методи, прийоми і засоби власного удосконалення.
Метод самовиховання - спосіб роботи
над собою, спрямований на досягнення поставленої мети.
Елементом
методу самовиховання є прийом самовиховання.
Прийом самовиховання - складова
методу, необхідна для його ефективного застосування у конкретній ситуації.
Для
реалізації програми самовиховання використовують такі методи:
самоспостереження, самоаналіз, самотестування, порівняння себе з іншими людьми
та ін.; самостимулювання; самопрограмування; методи і прийоми самовпливу
(самонаказ, самоконтроль, самозаохочення, самопокарання, самозаборона,
самозауваження, самопереконання, самопідбадьорення, самонавіювання,
аутотренінг, самозвіт, ведення щоденника самовиховання тощо).
Особлива
роль серед методів самовпливу належить методам управління своїм психічним
станом, тобто методам саморегулювання. До них зараховують самонавіювання,
самопідбадьорення, самопереконання, само-змушування, самонаказ, самосхвалення,
самоконтроль, самозаохочення, самопокарання, самокритику тощо.
Самонавіювання (аутосугестія)
- це психічний вплив людини на саму себе, вироблення нових установок, психічних
станів шляхом постійного повторення словесних формул чи викликання яскравих
уявлень. У медицині лікарі використовують силу навіювання з метою надання
допомоги хворим, особливо у тих випадках, коли хворий втрачає віру у видужання.
З допомогою цього методу можна максимально мобілізувати свої сили і волю,
набути навичок самовладання, тобто здатності здійснювати діяльність у
ситуаціях, що дезорганізовують людину і впливають на її емоційну сферу.
Різновидом
самонавіювання є аутогенне тренування
(аутотренінг) - цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних
формул. Завдяки йому відбувається м'язова релаксація, концентрація уваги,
формується уміння регулювати розумову активність із метою підвищення
ефективності значущої для людини діяльності. Унаслідок читання відповідної
літератури і накопичення досвіду практично кожен студент може засвоїти
релаксаційні знання і застосувати їх у самовдосконаленні.
Якщо
людина вдається до самонавіювання, то має вірити в нього. Сумнів чи критика
можуть повністю зруйнувати дієвість цього методу. Можна навіювати собі, що не
страшно спілкуватися з незнайомими людьми, виступати перед великою аудиторією,
що без надмірних зусиль можна виконати творче завдання чи підготувати реферат.
Слід лише частіше повторювати самому собі (особливо у стані розслаблення,
спокою), і почнете в це вірити. Людина стає сильнішою, якщо вірить у свої
нереалізовані можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що не
зможе подолати труднощі.
Сутність
самопідбадьорення полягає у зміцненні
віри в себе. У процесі самопідбадьорення використовують такі прийоми:
самозаспокоєння; навіювання впевненості у досягненні мети; навіювання впевненості
в собі; рівняння на улюбленого героя, авторитетних людей (а їм як було?). Воно
може мати форму самокритики. Тоді застосовують інші прийоми: зауваження на свою
адресу (чому розкис?, не будь розмазнею); самокритика у присутності друзів й
інших людей тощо.
Самопереконання - процес
доведення собі необхідності формування певних рис чи якостей особистості,
обов'язкових для досягнення власного вдосконалення або мети діяльності.
Його
застосовують у тих випадках, коли потрібно закріпити свої позиції. Наприклад,
студент вирішив для підвищення ефективності навчання оволодіти технікою
швидкого читання, а розуміння й підтримки від оточення не отримав. Щоб не
втратити впевненості в собі, йому необхідно переконати самого себе, знайти
аргументи на користь прийнятого рішення.
Самозмушування можна
розглядати як різновид самопереконання: людина змушує себе щось зробити з
огляду на негативні результати, спричинені відсутністю дій. Це може бути
заборона собі чогось бажаного. Наприклад, хочеться піти на стадіон пограти у
футбол, але завтра потрібно писати контрольну, до якої ще необхідно готуватися.
Без самозмушування не обійтися. В. Сухомлинський із цього приводу зазначав:
"Постав над собою і сто вчителів - вони виявляться безсилими, якщо ти не
зможеш сам примусити себе і сам вимагати від себе... А якщо ти не навчився
примушувати себе робити так, як треба, ти не зможеш стати дисциплінованим
громадянином, вольовою людиною".
Сутність
самонаказу полягає у велінні самому
собі. Це дієвий спосіб формування самовладання й уміння управляти собою навіть
у найскладніших ситуаціях. Ефективність самонаказу зростає, якщо він
поєднується із самопереконанням, тобто коли людина постійно знаходить нові
докази й аргументи на користь виконання самонаказу.
Самосхвалення - це своєрідне
"погладжування" самого себе, висловлювання задоволення собою від
досягнутого успіху, зробленого.
Самозаохочення є нагородженням
самого себе за досягнутий успіх. У деяких випадках для того, щоб закріпити
позитивний емоційний стан від подолання певних труднощів, можна зробити для
себе щось приємне (наприклад, піти на прогулянку чи відвідати дискотеку). Таке
самозаохочення завжди посилює задоволення від досягнення певного успіху. До
самозаохочення вдаються, коли потрібно подолати негативні риси характеру.
Самопокарання доречне і
навіть необхідне, коли людина знає, що невдача у певній справі є наслідком її
лінощів, байдужості, недбалості тощо. Тоді можна і "в куток себе
поставити", заборонити собі щось бажане, приємне, але не слід займатись
"самоз'їданням". Головне - винести урок із невдачі і дати собі слово
більше не повторювати помилок.
Самоконтроль - це свідоме
самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на
основі виявлення відхилень від загальноприйнятих вимог у думках, вчинках, діях.
Механізм самоконтролю охоплює самоаналіз, самооцінювання, самокритику,
самообмеження.
Усі
охарактеризовані методи самовиховання можна поділити на дві групи: методи
насильницького та ненасильницького керування собою. Насильницькі методи
керування об'єднані під гаслом: "Якщо не буде бажаної поведінки, то мені
буде погано", а ненасильницькі - "Якщо буде бажана поведінка, то мені
буде добре". На перший погляд, різниця невелика. Однак одна й та сама дія,
одна й та сама поведінка можуть породжуватися різними (часто протилежними)
мотивами. Людина може працювати, щоб позбутись покарання за невиконане
завдання, а може робити те саме тому, що отримує задоволення від процесу роботи
і усвідомлення того, що її результати комусь дадуть користь. Безперечно,
ефективність праці в другому випадку буде значно вищою.
Досконалому
оволодінню інтегральним умінням педагогічно мислити і діяти сприяють спеціальні
вправи, тренінги, спрямовані на розвиток спостережливості, уяви, комунікативних
умінь тощо.
Важливу
роль у досягненні мети самовиховання відіграє й установка. Завдяки їй людина
обирає з навколишньої дійсності або з власного досвіду необхідні для поведінки
об'єкти з метою реалізації запланованих дій, задоволення потреб. Без неї всі
зусилля щодо самовиховання будуть марними.
Усі
методи і прийоми самовиховання тісно пов'язані між собою, переплітаються, а
інколи використовуються майже одночасно. Наприклад, студент, який під час
педагогічної практики прагне розвинути свої комунікативні вміння, переконує
себе в тому, що в нього все вийде добре, що він буде відчувати радість від
спілкування з учнями, залишаючись при цьому вимогливим, уважним, тактовним. Він
навіює собі певну позитивну установку на спілкування. За реальних умов, коли
потрібно після уроків залишитись із класом, незважаючи на те що не вистачає
сил, педагог наказує собі бути терпеливим, комунікабельним, здатним продовжити
професійне спілкування.
Зіставлення
досягнутих результатів з очікуваними. Воно має засвідчити позитивні зміни в
особистості та успішне просування у навчально-науковій діяльності. Усе це
виявляється в поліпшенні якості навчання, усвідомленні своїх успіхів. Чим кращі
конкретні результати діяльності (бали у заліковій книжці, похвала педагогів,
оцінка однокурсників тощо), тим сильнішою є потреба у самовдосконаленні.
Усі
особистісні зміни (інтелектуальний, духовний розвиток, уміння керувати своїм
психічним станом і зміцнювати своє професійне здоров'я, вольова
цілеспрямованість, розвиток педагогічних здібностей) стають могутнім стимулом у
професійному і особистісному саморозвитку, оскільки формують потребу в
самовдосконаленні.
Корекція
програми самовиховання. Вона здійснюється на основі самоконтролю і
самооцінювання, які дають змогу не тільки пришвидшити своє просування у
саморозвитку, а й вчасно помітити помилки, внести відповідні корективи до плану
подальшої роботи. Тому з цією метою студентам доцільно вести щоденник, у якому
відображати зміст і характер роботи над собою за день, тиждень, місяць. Слід
пам'ятати, що кожен компонент технології професійного самовиховання є
необхідним для успішного оволодіння процесом самовдосконалення. Нехтування хоча
б одним із них зробить технологію недієвою або призведе до помилок, які буде
важко виправити.
Отже,
самовиховання - це один із різновидів
людської діяльності, важка робота над собою. її ефективність залежить
насамперед від цілеспрямованості людини, наявності у неї стійкої мотивації,
позитивних установок, правильного вибору методів самовдосконалення,
систематичності зусиль і постійного самоконтролю. Без самовиховання неможливе
досягнення успіху в навчанні, педагогічній діяльності, сімейних стосунках і в
житті загалом.
Шановні здобувачі вищої освіти!
Нагадую тим,хто на здав цю роботу.
Складіть план самовиховання студента 1 курсу на період карантину потижнево(план надішліть на електронну пошту по можливості в електронному вигляді)
Нагадую тим,хто на здав цю роботу.
Складіть план самовиховання студента 1 курсу на період карантину потижнево(план надішліть на електронну пошту по можливості в електронному вигляді)
Зразок програми самовиховання подано вище.
27.04.2020-03.05.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте теоретичний матеріал за темою «Професійне
зростання вчителя»
2. Складіть план та конспект заняття згідно
плану.
Теоретичний матеріал
подано нижче.
3. Зробіть колаж « Модель сучасного вчителя НУШ».
у сучасному освітньому просторі»
Людство вступило в XXI століття з
надіями на краще майбутнє,
яке
характеризується тріумфом гуманістичних
і демократичних ідеалів,
оптимізованим і гармонійним розвитком економіки,
реалізацією раніше накопичених духовних
і соціальних очікувань.
Найбільш відповідальною
в цихумовах є роль освіти, адже сааме освіта має безпосередній
та найбільший вплив
на особистість і суспільство. В зв’язку з цим набувають актуальності процеси реформування системи освіти,
спрямовані на консолідацію зусилля всесвітньої наукової
та освітянської громадськості
для суттєвого підвищення конкуренто спроможності освіти
і науки у світовому вимірі.
У цих умовах від
педагога,
як носія загальнолюдських цінностей,
вихователя нових творчих якостей вимагається високий рівень професійної компетентності
й загальної культури,
ціннісного самовизначення,
здатності здійснювати
свою діяльність відповідно до
принципів демократизму й гуманізму у дусі толерантності й
самооцінки кожної індивідуальності.
На цьому акцентують увагу закони України
«Про освіту», «Про загальну середню освіту».
Сучасні темпи зростання обсягів наукової інформації потребують від сучасного учителя
умінь навчатися протягом усього життя.
Початок інформаційної цивілізації висуває оновлення системи цінностей.
Не кількість накопичених матеріальних
благ буде визначати статус людини і суспільства, а рівень культури,
освіти і розумно достатнього господарювання,
що забезпечує заощадження невідновлюваних
і відтворення найважливіших поновлюваних ресурсів.
Надзвичайно важливу
роль відіграє учитель у
формуванні демократичної культури особистості.
Сучасний
учитель – це, перш за все, мислитель, який уміє
мислити на перспективу, а значить, передбачити, яка
людина потрібна
буде суспільству, державі. Таке стратегічне мислення дуже важливе
для вчителя, адже воно складає цільовий
аспект йогодіяльності.
Гуманізм становить основу
життєдіяльності школи
й визначає провідні принципи розвитку сучасної людини.
Для роботи вчителя
– це головний критерій,
адже любов
до дитини, толерантність, здатність співчувати були
й залишаються провідними
принципами педагогічної діяльності.
Учитель – просвітитель проводить просвітницьку роботу з батьками,
громадськістю, що становить значний відсоток змісту його праці.
Патріотизм – це якість,
якою має володіти кожна людина,
яка поважає й шанує землю, на якій живе, державу,
громадянином якої
є. Учитель як важливий провідник цієї якості
повинен закласти підвалини формування такої риси
характеру сучасної молодої людини.
Виховання – одна з провідних функцій педагогічної праці.
Якщо вчитель тільки передає знання або допомагає оволодіти
ними й при цьому ігнорує виховний
аспект, то втрачається сам сенс педагогічної праці.
Творчість учителя є такою, яка
передбачає прийняття нестандартних рішень,
розв’язання будь – якихпедагогічних проблем. Як відомо, тільки творча особистість може виховати справжнього творця.
Учитель – лідер – людина, яка має сильний
характер, займає активну життєву позицію,
уміє повести за собою, здатна ефективно організувати навчально
– виховний процес,
користується авторитетом серед учнів і колег.
Новаторство – цеякість, яка найбільш повно характеризує зміст діяльності сучасного вчителя.
Відкритість до нового, позитивнее сприйняття інновацій,
здатність реалізувати їх дає змогу швидко адаптуватися до
тих змін, які переживає сучасна освіта.
Учитель – дослідник здатний постійно рухатися
вперед, відкриваючи нові горизонти
у своїй педагогічній діяльності.
Зміни в сучасній системі освіти значною мірою зумовлені тим,
що сучасний учень належить
до абсолютно нового за характером соціуму типу людини – людини інформаційної.
Завдяки численним дослідженням
і системі додаткової освіти
сформовано думку, що сааме інноваційні технології навчання створюють необхідні умови
для формування компетентностей (як ключових, так і предметних) та виховання активних громадян,
що володіють
системою цінностей і спроможні зреалізуватися в
такому суспільстві.
04.05.2020-10.05.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте теоретичний матеріал за
темою «Професійні деформації вчителя. Профілактика професійної кризи»
2. Складіть план та конспект
заняття згідно плану.
Теоретичний
матеріал подано нижче.
3. Розробіть рекомендації
для вчителя початкових класів стосовно профілактики професійного вигорання.
Професійна діяльність педагога в усі
часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою
кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій з
нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистісної відповідальності
вчителя. Педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій
атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками,
колегами, що призводить до емоційного вигорання.
Науковці називають декілька факторів
його виникнення: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча
організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувану роботу;
неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно
важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До
характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність,
низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних
ситуаціях. Рівень емоційного вигорання педагога характеризує не лише його особистість,
а й ефективність навчально - виховного процесу у цілому.
Основні складові поняття синдрому
«емоційного» та «професійного» вигорання
Створюючи для дітей умови емоційного
комфорту, турбуючись про їх здоров’я, розвиток та безпеку, педагоги буквально
«згорають» на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які
«тліють» і з часом перетворюються у «полум’я».
Емоційне вигорання– це синдром, який розвивається під впливом хронічного
стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження
емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання
виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення»
від них.
Так само як вогнище поступово поглинає
поліна, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситуації, коли
впродовж тривалого часу неможливо точно сказати, що є найбільш вагомою
причиною зниження якості життєдіяльності педагога.
Професія педагога – одна з тих, де синдром
«професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення
особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній
діяльності.
Синдром «професійного
вигорання» - один із проявів стресу, з яким стикається людина у
власній професійній діяльності.
Термін «професійне вигорання» з’явився у
психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр
Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових
людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами,постійно перебувають
в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди,
які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні
працівники, психіатри, психологи, педагоги.Вигорання – процес, який
відбувається дуже повільно:
- І
стадіятриває 3-5 років,
- ІІ
стадія5-15 років,
- ІІІ
стадія– від 10 до 20 років.
Причини «синдрому згорання»
- напруженість і конфлікти у
професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;
- недостатні умови для самовираження,
експериментування та інновацій;
- одноманітність діяльності й невміння
творчо підійти до виконуваної роботи;
-вкладання в роботу значних особистісних
ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку
керівництва;
-зверхність у ставленні до вчителів
початкових класів;
- робота без перспективи,
неможливість побудувати професійну кар’єру;
- невмотивованість учнів, результати роботи
з якими «непомітні»;
- невирішені особистісні конфлікти.
Фактори, що сприяють виникненню
професійних стресів
-
високий рівень відповідальності за дітей
- дисбаланс
між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальними
винагородами
-
напруженість і конфлікти у професійному оточенні
- недостатні умови для самовираження
-
одноманітність діяльності
-
відсутність позитивного оцінювання
-
відсутність перспектив у роботі
-
«непомітність» результатів роботи
-
невирішені особисті проблеми.
Різниця між стресом і вигоранням
Чим відрізняється професійне
«вигорання» від емоційного? Які
фактори спричиняють ці явища?
Фактично – це синоніми, оскільки сам термін
«емоційне» вигорання з’явився у професійній сфері. Але можна припустити, що
емоційне вигорання – ширше поняття, тобто результат тривалої дії «терпимих»
стресових факторів, пов’язаних передусім зі спілкуванням і напруженими
ситуаціями.
Вигорання може бути результатом постійних
стресів, але це не те ж саме, що надмірна кількість стресів. Стрес включає в
себе занадто «багато»: надто багато тиску, який вимагає надто багато від людини
фізично і психологічно. Люди , що перебувають під стресом уявляють, що, якщо
вони зможуть все взяти під контроль, то вони почуватимуться значно краще.
Вигорання ,зовсім навпаки, означає "нічого". Переживати вигорання
означає відчувати порожність, позбавленість мотивації.
Люди, які відчувають вигоряння, часто не
бачать надію на позитивні зміни в їхньому становищі. Якщо надмірний стрес
визначити як потопання в обов'язках, вигоряння буде значити залишатися суцільно
сухим від обов’язків.
Стрес
|
Вигорання
|
Характеризується
гіпернавантаженням
|
Уникання
навантаження
|
Емоції
гіперактивні
|
Емоції
притупляються
|
Продукує
терміновість і гіперактивність у роботі
|
Продукує
безпорадність і безнадійність
|
Приводить
до відчуття тривоги
|
Приводить
до пригніченості і депресії
|
Втрата
енергії
|
Втрата
мотивації, ідеалів і сподівання
|
Найбільша
шкода на фізичному рівні
|
Найбільша
шкода на емоційному рівні
|
Може
привести до передчасної смерті
|
Може
привести до втрати почуття цінності життя
|
Загальні рекомендації із запобігання
розвитку синдрому емоційного вигоряння
- перший крок до
подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та
уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина
займається;
- другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді
попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так
звану горизонтальну кар’єру;
- третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її
інструментом для досягнення більш глобальних ідей;
- четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити
акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що
являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а
її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.
Відома притча
Про двох мандрівників, яких мучила
спрага і, нарешті, діставшись до поселення, вони отримали по півсклянки води.
Один з подорожніх сприйняв склянку напівповною, з вдячністю прийняв ці
півсклянки води і був задоволений. Інший же сприйняв склянку напівпорожньою і
лишився невдоволеним, що йому не налили повну склянку. Дивились двоє в одне
вікно: один угледів саме багно. А інший – листя, дощем умите, блакитне небо і
перші квіти, Побачив другий – весна давно!... Дивились двоє в одне вікно .
І хоча не існує універсального рецепту від вигорання,
усе ж цю проблему можна вирішити, якщо нею цілеспрямовано займатись.
Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати
роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та
прогулянки, щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати
короткочасні перерви, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.
18.05.2020р.-24.05.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте відео
матеріали за темою «Принципи НУШ. Ключові компетентності.»
2.
Складіть конспект заняття згідно плану:
1.Що таке «компетентності»
та як вони переплітаються
2. НУШ - ключові
компетентності.
3. Концепція
НУШ.
4.Основні
принципи Державного стандарту початкової освіти.
3.
Складіть пам´ятку «Ключові компетентності учня початкових класів НУШ». Надішліть
на ел пошту (бажано в друкованому вигляді).
Шановні студенти 11-ПО,12-ПО,13-ПО!
До 29.05.2020р.
виконайте контрольну роботу №5 тестового
характеру зі
"Вступу до спеціальності" з теми "Професійне самовиховання майбутнього
педагога" за посиланням
01.06.2020р.-05.06.2020р.
Завдання
1.Опрацюйте відео матеріали за
темою «Інтегрований підхід до навчання в НУШ»
2. Складіть міні-конспект пам'ятку «Інтегроване навчання в НУШ».
Надішліть її в електронному вигляді на мою ел. пошту та вклейте в конспект.
1. Що таке інтегроване
навчання?
2. Частина перша
3. Частина 2
4. Частина 3
5. Види інтегрованого навчання.
6. Перейдіть за посиланням та
перегляньте презентацію
https://drive.google.com/file/d/1y6yZkQu1d8kB8zzLuDBJkWAfMKwE6Aj0/view?usp=sharing
08.06.2020р.-12.06.2020р.
Завдання
1. Опрацюйте
теоретичний матеріал з теми «Оцінювання в НУШ»
Оцінювання результатів навчання
та особистих досягнень учнів у першому класі має формувальний характер,
здійснюється вербально, на суб’єкт-суб’єктних засадах, що передбачає активне
залучення учнів до самоконтролю і самооцінювання.
Здійснення формувального
оцінювання орієнтує вчителя на спостереження за навчальним поступом кожного
учня. Воно розпочинається з перших днів навчання у школі і триває постійно.
Орієнтирами для здійснення формувального оцінювання є вимоги до
обов’язкових результатів навчання та компетентностей учнів початкової школи,
визначені Державним стандартом початкової освіти до першого циклу навчання (1-2
класи), і очікувані результати, зазначені в освітній програмі.
При цьому особливості дитини
можуть впливати на темп навчання, внаслідок чого вона може досягати вказаних
результатів раніше або пізніше від завершення зазначеного циклу чи рівня.
Вимоги до очікуваних результатів
навчання та компетентностей учнів використовуються для:
організації постійного
спостереження за динамікою формування певних навчальних дій, що співвідносяться
з очікуваними результатами, та особистим розвитком учня;
обговорення навчального поступу з
учнями та їхніми батьками або особами, які їx замінюють;
формувального (поточного) та
завершального (підсумкового) оцінювання.
Завершальне (підсумкове)
оцінювання результатів навчання у першому класі має місце лише в кінці навчального
року і проводиться з метою визначення освітніх завдань для реалізації
індивідуального підходу до дитини в процесі подальшого навчання. Форми і види
перевірок для проведення завершального оцінювання учитель обирає самостійно з
урахуванням особливостей учнів класу.
Формувальному оцінюванню підлягає
процес навчання учня, зорієнтований на досягнення визначеного очікуваного
результату. Метою такого оцінювання є формування у дитини впевненості в собі, в
своїх можливостях; відзначення будь-якого успіху; акцентування уваги на сильних
сторонах, а не на помилках; діагностування досягнення на кожному з етапів
навчання; адаптування освітнього процесу до здатностей дитини; виявлення
проблем і вчасне запобігання їх нашаруванню; стимулювання бажання вчитися та прагнути
максимально можливих результатів; запобігання побоюванням помилитися.
Формувальне оцінювання має мотивувати і надихати дитину на навчальну
діяльність, вияв власних здобутків та сприяти формуванню навичок застосування
знань і умінь при виконанні практико орієнтованих завдань.
Невід’ємним складником
оцінювальної діяльності є вироблення в учнів здатності самостійно оцінювати
власний прогрес. Для організації самоконтролю можна використовувати
різноманітні листки самооцінювання, оформлені у цікавий для дітей спосіб.
Здійснення зворотного зв’язку з учнями в процесі оцінювання кожної виконаної
роботи має орієнтувати їх на успіх, підтримувати й надихати на саморозвиток і
вдосконалення. Таким чином виявляється формувальний характер контролю та
оцінювання особистісного розвитку учнів та хід набуття ними навчального досвіду
і компетентностей.
Алгоритм діяльності вчителя під
час організації формувального оцінювання
1. Формулювання об’єктивних і
зрозумілих для учнів навчальних цілей.
Вчитель спільно з учнями розробляє
й обговорює цілі уроку (заняття). Ціль має бути вимірною, щоб через оцінювання
з’ясувати, на якому рівні вона досягнута.
2. Ознайомлення учнів із
критеріями оцінювання.
Обговорення з учнями критеріїв
оцінювання робить процес оцінювання прозорим і зрозумілим для всіх суб’єктів
освітнього процесу, та сприяє позитивному ставленню до самого процесу. Критерії
оцінювання для поточного оцінювання мають описувати те, що заявлено в
навчальних цілях. Учнів слід ознайомити із ними до початку виконання завдання.
Чим конкретніше сформульовані критерії оцінювання, тим зрозумілішою для учнів є
діяльність щодо успішного виконання завдання.
3. Забезпечення активної участі
учнів у процесі оцінювання.
Створення ефективного зворотного
зв’язку, який має бути зрозумілим і чітким, доброзичливим та своєчасним. У
процесі оцінювання важливо не протиставляти дітей одне одному. Стимулюючим має
бути порівняння роботи (відповіді, дії тощо) з тим, як працювала дитина раніше.
Доцільно акцентувати увагу лише на позитивній динаміці досягнень дитини.
Складнощі у навчанні необхідно обговорювати з учнем індивідуально, аби не
створювати ситуацію колективної зневаги до дитини.
Водночас доцільно залучати дітей
до взаємооцінювання, при цьому формувати уміння коректно висловлювати думку про
результат роботи однокласника, давати поради щодо його покращення. Це активізує
навчання, сприяє розвитку критичного мислення, формуванню адекватного ставлення
до зауважень, рекомендацій, зміцнює товариськість та відчуття значимості
кожного в колективі.
4. Забезпечення можливості й уміння учнів аналізувати власну діяльність
(рефлексія).
У процесі навчання першокласників важливе значення має становлення
елементів рефлексії, спрямованих на спостереження своїх дій та дій
однокласників, осмислення своїх суджень, дій, учинків з огляду на їx відповідність меті діяльності, оскільки початкові
навички рефлексії як особистісного новоутворення у повному обсязі мають
сформуватися тільки наприкінці молодшого шкільного віку.
Слід зазначити, що здатність до персональної рефлексії у дітей 6-7 років є
достатньо обмеженою, але можливості для її розвитку актуалізуються під час
роботи в групі. Умовою розвитку рефлексії в цьому віці є включення дитини у
взаємодію з наступним (ретроспективним) відтворенням фактичних актів дій та
комунікацій в контексті особистісного та спільного значення. Таким чином
закладаються основи для самоспостереження і спостереження, які виводяться на
рефлексивний рівень у майбутньому. Спонукають до рефлексії запитання: «Що
нового дізнався на уроці?», «Що привернуло твою увагу?», «Що нового у
спілкуванні?», «Що тебе найбільше схвилювало (що нового в емоціях)?».
5. Корегування спільно з учнями
підходів до навчання з урахуванням результатів оцінювання.
Формувальне оцінювання дає можливість вчителю, відстежуючи рух дитини до
навчальних цілей, здійснити корегування освітнього процесу на ранніх етапах, а
учневі - усвідомити відповідальність за своє навчання. Оцінка діяльності учнів
має бути позитивною. У випадку невдач або непосильності певної роботи для конкретного
учня доцільно запропонувати йому легше завдання, аби оцінити й підтримати
зусилля.
Інші компоненти формувального
оцінювання такі як: конкретний аналіз допущених учнем помилок і труднощів, що
постали перед ним, та конкретні вказівки про те, як покращити досягнутий
результат, не є предметом розгляду у першому класі, але стають актуальними на
подальших навчальних етапах у початковій школі.
Формувальне оцінювання можна
забезпечити використанням портфоліо, основна суть якого полягає в тому, щоб
показати все, на що здібні учні. Через твердження «Я знаю», «Я вмію»
акцентуються навчальні досягнення учнів, розвивається здатність до
самооцінювання, поступово збільшується відповідальність за власне навчання.
Кожен учень має власний стиль і темп навчання. Тому важливо усвідомлювати, що
оцінювання учня вчителем не повинно стати причиною заниженої самооцінки
молодшого школяра, що неминуче позначається на його навчальній мотивації й
успішності.
Під час організації навчання взагалі і оцінювання в першому класі зокрема,
важливо створювати для учнів ситуацію успіху. Навіть невеличке досягнення
надихає дітей. А вчитель, звичайно, завжди може знайти можливість запропонувати
таку ситуацію, дати таке завдання, щоб навіть найслабший учень міг вирізнитися
з кращого боку; дуже важливо похвалою відмітити навіть ледь помітне просування
уперед: «Добре! Твоя
буква А зараз набагато краща».
Діти дуже чутливі до оцінювання
їх дорослими. Молодші школярі мають характерну особливість сприймати оцінку за
виконання якогось завдання як оцінювання себе, а тому негативну оцінку вони
розуміють як вияв негативного ставлення до себе з боку вчителя.
Враховуючи цю вікову особливість,
а також важливу роль початкової школи як «стартового майданчика» для того, щоб
задати індивідуальну траєкторію особистості не тільки у навчальній діяльності,
а й в особистісному розвитку, вчителю слід використовувати формувальне
оцінювання, яке на етапі першого класу має включати два обов’язкових
компоненти: доброзичливе ставлення до учня як до особистості та позитивне
ставлення до зусиль учня, спрямованих на розв'язання задачі (навіть якщо ці
зусилля не дали позитивного результату).
Облік результатів завершального (підсумкового) оцінювання, що здійснюється
з урахуванням динаміки зростання рівня навчальних досягнень учня/учениці,
фіксується учителем/учителькою у свідоцтві досягнень.
Свідоцтво досягнень має бути зрозумілим документом для батьків дитини або
осіб, які їх замінюють, що дає розгорнуте уявлення про навчальний поступ дитини
в школі під час навчального року.
Запропонований зразок свідоцтва
досягнень складається з 2 частин:
перша частина - характеристика особистих досягнень учнів, заповнюється у
жовтні, як проміжний, та у травні як підсумковий звіт, з метою фіксування
навчального поступу, у якому оцінюється активність дитини, самостійна робота на
уроці, співпраця з іншими учнями тощо.
Друга частина складається з
оцінювання предметних компетентностей. Заповнюється тільки у травні.
Для оцінювання учнів пропонується
чотирирівнева система: «має значні успіхи», «демонструє помітний прогрес»,
«досягає результату з допомогою вчителя», «ще потребує уваги i допомоги».
Учителі, які викладають навчальні
предмети у початковій школі дають характеристику предметних компетентностей
учня за чотирирівневою системою. У першому класі оцінювання має описовий
характер як рівня навчання, старанності та соціальної поведінки, так і предметів
та освітнього процесу в цілому, але не результату.
При заповненні свідоцтва досягнень пропонуємо відмічати визначення рівня у
довільній формі (графічні знаки).
Учитель роздруковує два
екземпляри свідоцтва. Батькам або особам, які їх замінюють, видають один
екземпляр, другий залишається в закладі освіти і зберігається в особовій
справі. За бажанням, батьки можуть залишити свій коментар у свідоцтві, для
цього, зустрітись з учителем і написати свої побажання на екземплярі, що
зберігається в школі.
Проект зразка свідоцтва досягнень
за вибором закладу загальної середньої освіти роздруковується у чорно-білому
або кольоровому вигляді, у форматі А4 або у форматі А5. Вчитель, за бажанням,
може додавати особисті або навчальні характеристики на свій розсуд.
2.
Опрацюйте відео матеріали за темою «Портфоліо учня НУШ»
3.
Спробуйте створити власний зразок портфоліо учня/учениці 1 класу НУШ та надішліть
її в електронному вигляді на мою ел. пошту.
Шановні
студенти 11-ПО,12-ПО,13-ПО!
Сьогодні 17.06.2020р. до 16години виконайте контрольну роботу №6 тестового характеру зі "Вступу до спеціальності" за
посиланням
Комментарии
Отправить комментарий